Вибрати За

365 днів боротьби і незламності! 9 років війни з росією… Життя Романівської громади впродовж року

Романівщина відстоює право бути вільними, незалежними! Романівщина боронить Україну від російської навали. На передовій зі зброєю в руках, захищаючи наш сон і спокій, стоять сотні жителів Романівської громади. У тилу, невтомно підтримуючи воїнів-захисників, працюють волонтери. У тилу, розуміючи гостру необхідність, жителі постійно “донатять” на ЗСУ – скидають гроші на різноманітні збори для підтримки воїнів.

Велика війна на Романівщину прийшла з жахом і шоком. З сиренами, підвалами і раптовою нестачею продукції. На щастя, окупант не дістався нашої землі, проте впродовж березня над нашим краєм тривали повітряні бої. Ракети не лише з страшним гулом пролітали над головами, вони падали в нашій місцевості. Крилата ракета у перші дні прилетіла в ліс поблизу Голубина, ще кілька впали поблизу Карвинівки. Ракету класу “повітря-повітря” знайшли в лісі поблизу Старочуднівської Гути, тощо. Проліт ракет – і зараз не рідкість.




Романівщина не злякалася! Романівщина стала надійним тилом для воїнів та добрим другом для тих, хто потребував допомоги і втікав з місць окупації. Жителі Романівської громади відчинили двері біженцям. Майже в кожному домі приймали не лише родичів чи друзів, які тікали з Київщини, Чернігівщини, Сумщини, тощо; у власні домівки пускали зовсім чужих людей, розуміючи, що вони ледь не босоніж тікають від російської навали. Тимчасовими домівками для переселенців стали й навчальні заклади Романівської громади. На гарячі лінії посеред ночі дзвонили зовсім незнайомі люди і просили прихистку. В будь-яку пору доби відчинялися двері закладів, люди зносили матраци і покривала, їжу і воду, підтримували як могли. У Червоних Хатках впродовж кількох місяців перебували старенькі бабусі і дідусі з будинку для людей похилого віку, який раніше діяв під Києвом.

Харчі в магазинах змітали з полок. Проте у волонтерському штабі запаси їжі поповнювалися надзвичайно швидко. Люди зносили все, що могли: картоплю, овочі, консервацію. Деякі родини з Романівської громади передали у волонтерські штаби цілі туші свиней, а сім’я з Межирічки віддала 300-кілограмового бичка, підприємці давали борошно, цукор, сіль. Продукти переробляли у готові страви у будинку культури, в харчоблоках садочків та шкіл, у лікарні, у будь-яких пристосованих приміщеннях у селах, і навіть просто вдома у волонтерів. Готовими стравами харчували місцевих воїнів-оборонців, переселенців, передавали на передову.




На допомогу стали активно міжнародні партнери: польські Бардо і Кольбушова, литовський Молетай, чеське Залужне. Гуманітарні вантажі прибували з перших днів активного наступу.

Кожен житель громади намагався бути чимось корисним. Одночасно волонтерами стали тисячі жителів. Сотні жінок сходилися плести маскувальні сітки, ліпити вареники, сортувати принесені одяг та речі домашнього вжитку й видавати їх переселенцям.

У Романівській громаді активно продовжив свою роботу волонтерський штаб “Берегиня”, з’явився новий благодійний фонд “Світлиця добра”. Офіційно зареєструвався волонтером Олег Карпов, який щотижня збирає тисячі гривень на потреби бійців ЗСУ з Романівщини. Також з’явилися, так би мовити, “стихійні” волонтерські організації: організувалися групами підприємці, люди певних сфер чи галузей і теж проводять активні збори, купуючи оснащення, автомобілі, тощо.

Сотні чоловіків вирішили стати на захист країни. У перші дні масштабного вторгнення біля територіального центру комплектування зібралися сотні добровольців. У лави Територіальної оборони ставали ветерани АТО та резервісти, у Варту правопорядку записувалися всі, хто хотів захищати рідний Романів та громаду. Лише за кілька днів Варта правопорядку налічувала понад дві тисячі учасників. Сотні жителів Романівщини відправилися на фронт.

На жаль, цей страшний рік забрав життя багатьох найвідважніших жителів Романівщини. Захищаючи від російського ворога Україну, віддали своє життя Трубій Павло, Камза Олег, Ліщук Василь, Ярощук Валерій, Горбатюк Петро, Мазуркевич Мирослав, Борисенко Віталій, Зубрицький Дмитро, Бугира Максим, Ціонель Михайло, Красноярузький Сергій, Ільков Олександр, Філінський Володимир, Павлюк Василь, Самарьов Артур, Поремський Віталій, Зданевич Богдан, Поліщук Василь, Чернецький Павло, Полончук Юрій, Руденко Володимир, Борисевич Олег, Гетало Роман, Нетреба Микола, Горбатюк Руслан, Крилас Олег, Селюченко Віталій, Поліщук Олександр, Ступак Віктор, Шилюк Микола, Лиманець Микола, Буліч Олександр, Андрій Кордас, Фурман Віталій, Акимов Василь, Блиндюк Микола, Осташевський Олександр, Копчук Артем, Гавіцький Дмитро, Стаднік Віталій, Малиш Микола, Булич Володимир, Куцан Олександр, Говдяк Михайло, Цілик Сергій, Демчук Володимир, Олексюк Віталій, Шиманський Олександр. За 9 років війни загинули Григорович Валентин, Рудніцький Вадим, Шанюк Петро, Атаманчук Олександр, Лялевич Сергій, Руденко Сергій, Суріков Петро, Чепіль Володимир, Котвіцький Руслан, Бабій Віталій, Дашковець Дмитро. Вічна слава Героям!

Масовані атаки на об’єкти інфраструктури також змінили життя жителів Романівської громади. 32 години повного блекауту – ні світла, ні зв’язку не було після ракетного обстрілу 15 листопада. У Романові запрацював пункт незламності, де можна було зарядити телефони, ліхтарі та зігрітися. Регулярні тривалі відключення світла через ракетні обстріли відбувалися і відбуваються в багатьох селах громади.

Проте рік приніс і позитивні новини. З початку повномасштабного вторгнення активно почала зростати кількість шлюбів. Втричі більше, ніж попереднього року, зареєстрували весіль на Романівщині – 167.

2022 став рекордним у цьому плані за останні 5 років. Любов перемагає все!

Вистояли – Переможемо! Романівщина з усією країною сильна й незламна!