“Завдяки таким людям тримається наша країна та армія” – розповідь про бійця АТО, уродженця Романівщини
Газета “Поліські новини” (м. Новоград-Волинський) опублікувала статтю про бійця АТО, уродженця Великої Козари Романівського району.
В редакції газети “Поліські новини” надали нам текст і фото опублікованої статті.
Завдяки таким людям тримається наша країна та армія
«Такого командира взводу, напевне, ні в кого більше немає», — розповідають хлопці 30-ої механізованої бригади про прапорщика Палія Володимира Васильовича, за плечима якого дві миротворчі місії та майже 2 роки Україно-Російської війни.
Володимир Васильович – наш земляк, родом він із с. Великої Козари Житомирської області, зараз проживає в с. Новій Романівці. Напрочуд приємна, добра та мудра людина. При знайомстві та зустрічах з такою людиною заряджаєшся позитивом та енергією. Має чудову дружину Лесю та двох козаків – Дмитра та Юрія.
Контракт підписав у 2005 році. На солдатській посаді пробув недовго, адже командири одразу помітили неабиякі організаторські здібності керівника у Володі, тому через певний час був призначений на посаду командира механізованого відділення в 1 механізованому батальйоні 30 окремої механізованої бригади.
У 2007-08 рр. брав участь у миротворчій місій на Косовській землі, де його відділення та його самого неодноразово відмічали за гарне виконання бойових завдань, адже на той час там ще було не дуже спокійно. Жодного польового виходу чи навчання не обходилось без старшого сержанта Палія. В активі Володі багато грамот та подяк і не лише від військового керівництва, але й від міських та районних рад. Жартуючи, Леся інколи каже, що Вовина відповідальність та переживання за все заважає йому жити. Але саме ці якості в поєднання з хоробрістю, справедливістю, чесністю та вмінням контролювати ситуацію у надзвичайно скрутні моменти цінують його товариші, підлеглі та командири.
Травень 2014 для всього 2 батальйону, де на той момент служив Вова, запам’ятався на все життя. Адже саме 22 травня підрозділ вперше зіткнувся з ворогом із застосуванням зброї, з’явились перші бойові втрати, розбита техніка, загиблі товариші, з якими нещодавно їхав на одній машині, кров… За все літо Вова із своїм підрозділом об’їздив весь Донбас: штурмували міста та частини, захоплені незаконними збройними формуваннями, знищували ворога та його техніку, виводили з ворожого оточення союзні підрозділи, брали в полон… 22-24 серпня командування 2 БТГр отримало наказ підтримати підрозділ 24 бригади, який на той час тримав стратегічно-важливу висоту поблизу н.п. Георгіївки. Бійці цієї бригади з боями залишили опорний пункт. Завдяки сміливим та рішучим діям ударно-штурмової групи, яка складалась з 32 бійців, серед яких були старшина Палій, ст. солдат Пількевич Микола, ст. солдат Рибін, ст. лейтенант Дегодюк, к-н Юрченко (який загинув поблизу н.п. Кругли) вдалося відбити та знову закріпитися на тій висоті. Операцією командував капітан Шимчук. Нашим бійцям вдалося знищити 1 та захопити 2 новеньких БМД, які, до речі, зараз знаходиться в Києві у виставковому залі, як доказ присутності російських військ на нашій території, адже техніка та полонені, яких тоді також захопили, належать псковській десантній дивізії.
Леся постійно дзвонила в ті дні до чоловіка, розпитувала, цікавилась… Але питала не через цікавість, а через те, що дуже хвилювалася (за два роки цих хвилювань та сліз у неї дуже погіршився зір, через що потребує зараз лікування). І жодного разу Вова ні на що не скаржився, а лише відповідав: «Усе добре, усе «чуднєнько!». А можливо, так і було, адже скільки раз його беріг Господь, який чув молитви дружини. Скільки раз він витягував Вову та його товаришів з лап смерті, яка досить часто у вигляді мінометного чи артилерійського снаряда намагалася вхопитися за хлопців. Було таке, що машина хлопців, яка заїхала у воронку, що утворилась від розриву снаряда, не хотіла їхати, а за декілька секунд перед нею падала міна, яка могла влучити в машину, якби та виїхала. І як тільки машина виїжджала з ями, — у яму прилітала ще одна міна. Було й таке, що снаряд влучав прямісінько по бойовій машині Володі, де механіком був його друг та бойовий товариш Сергій, але, не здетонувавши, грудою металу відбивався від броні їхньої «ласточки».
А той факт, що зведений підрозділ у складі до 12 чоловік та 2-х БМП на чолі із старшиною Палієм утримували танкові атаки противника на стратегічно важливому шляху сполучення між Антрацитом та Красним Лучом у районі н.п. Христофорівки, свідчить про неабияку хоробрість наших захисників.
Літо 2014 для Володі та його побратимів було по-справжньому найспекотнішим із всіх попередніх. І не лише літо… Зима 2015 виявилась не менш гарячою. А інколи і надзвичайно холодною, адже в люті морози хлопцям доводилось долати кілометрові марші на броні, проводити по декілька діб у чистому полі чи лісосмугах в очікуванні бойового наказу. Багато хворіло… А Вова продовжував відповідати, що все в нього «чуднєнько»…
В один із таких лютневих днів, під час запеклого бою, коли штурмували населений пункт, що на Дебальцівському напрямку, осколок від ворожого снаряда влучив у стегно. Рана була велика, але завдяки тому, що розпечений метал її одразу запік, Вова не втратив багато крові. Пересуватись він практично не міг. Боєць із батальйону «Донбас» допоміг вибратись із того пекла, і якби не він, то не було б усе так «чуднєнько», як звик говорити «Водяний» (Вовин позивний). Потім тривале лікування, реабілітація… Володимир Васильович повернувся на службу на посаду командира взводу. Але через стан свого здоров’я він змушений був звільнитися з лав ЗСУ.
Незважаючи на це, він не втрачає зв’язок з своїми хлопцями, своїми бойовими товаришами, які його дуже люблять, поважають та цінують, бо таких людей, як Палій Володимир Васильович, і справді дуже не багато. У таких людей є чому вчитися, з такими людьми завжди є про що поговорити, такі люди стають зразком для наслідування, завдяки таким людям тримається наша країна та армія. Побільше б нашій Україні таких як Володя, і все тоді було б «добре та чуднєнько» в ній!
Згідно Указу Президента України від 19 липня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Іван Бордюг, офіцер прес-служби 30-ої механізованої бригади
____________________________________