90 років Романівському району.

Краєзнавчий матеріал і роздуми над ним.

23 вересня цього року виповнюється 90 років з дня утворення Романівського району. Пишу ці рядки не для того, щоб організувати чергове святкування, гуляння та інше. Для цього є посадові особи, які приймають відповідні рішення. Пишу задля аналізу і усвідомлення того, що цей ювілей для району цілком можливо буде останнім. Не один рік точаться дискусії щодо необхідності проведення адміністративно-територіальної реформи. В решті- решт вони завершаться об’єднанням територіальних громад не лише на рівні сільської та селищних рад. Проекти реформ передбачають і реформи  на рівні районів та областей. Перспективи цього об’єднання можуть бути для району не дуже веселі. Але до історії…

Романівський район було утворено Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету та Ради народних комісарів України 23 вересня 1925 року шляхом ліквідації Миропільського району та приєднанням до новоутвореного Романівського району з Чуднівського сіл Чуднівська Гута, Годиха, Садки, Борятин, Карвинівка, Станіславівка, Ясногород, Сульжинівка. (Миропільський район було утворено в 1923 році шляхом об’єднанняРоманівської та Миропільської волостей.) Цією Постановою, яка мала назву «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Житомирської та Коростенської округ» району було надано ту форму та територію, яку, за невеликими винятками, він має сьогодні. Хоча не можна говорити й про те, що зміни ці були остаточними.

Так, з утворенням, в тому ж 1925 році, Мархлевського польського національного району з центром в Довбиші, до нього відійшли такі села нашого району, як Сяберка, Ольшанка, Улянівка, Генріхівка (знищена німецька колонія), Нивна, Голубин, Яблунівка, Залужне (в той час Людвиківка), Червоні Хатки (в той час Дреницькі Хатки), Соболівка, Вила, Товща, Сарнівка, Биківка, Ожгів хутір (до району більше не приєднувався), Білка, Прутівка, Негейм, Тельман, Костянтинівка, Жовтий Брід. На базі цих сіл було утворено національні сільради. Після ліквідації Мархлевського району в 1935 році названі села були розподілені між Романівським, Щорським (Довбиським), Пулинським (Червоноармійським) та Баранівським районами.Остаточно всі села були «перечислені» (так в документі) району лише в 1952 році.

Та національний експеримент (Створення національних районів і сільрад) в 20-х роках ХХ ст. продовжувався. Приміром, на додаток до вже існуючих українських, 24 лютого 1926 року в містечках Романів та Миропіль було утворено єврейські селищні ради, що привело до певного двовладдя. Єврейські селищні ради формально проіснували майже 10 років, але фактично втратили реальні повноваження вже в перші роки, та й в українських сільрадах серед депутатів і керівництва в той час переважали громадяни єврейської національності. В це й же час було утворено Міжгірську чеську національну сільраду на місці колонії Чехи (ліквідована в 1936 р.).

28 липня 1927 року наказом №44 на «виконання численних побажань трудового народу» Волинським  окружним виконавчим комітетом містечко Романів було перейменовано в Дзержинськ, а Романівський район відповідно –  в Дзержинський. Однак, цим наказом Волинський ОВК явно перевищив свої повноваження, оскільки вже 28 вересня 1928 р. той же окружний виконавчий комітет скасовує рішення про перейменування Романова в Дзержинськ, повернувши стару назву Романів, проте залишивши в силі рішення про перейменування Романівського району в Дзержинський.

В цей же час у зв’язку зі значною кількістю змін в адміністративно-територіальному поділі України Романівський, а пізніше Дзержинський, район підпорядковується спочатку Волинській губернії, затим – Волинській, Житомирській та, нарешті, Вінницькій округам, ще пізніше –  Вінницькій області. І лише 22 вересня 1937 року після утворення Житомирської області входить до її складу.

В 1941-1944 роках німецькою окупаційною владою було утворено свій адміністративний поділ – «генеральна округа «Житомир» – районна управа- сільська управа. Після звільнення території було повністю відновлено радянський устрій.

Влада постійно продовжувала  пошук оптимального рівня сільських та селищних рад. Так 12 квітня 1948 року було об’єднано Ново-Миропільську та Миропільську сільські ради в Миропільську селищну. 21 липня 1958 року було приєднано до Миропільської селищної Старомиропільську сільську раду. Остаточно Миропільська селищна рада була сформована після ліквідації в 1979 р. Кам’янської сільської ради та приєднання Кам’янки до Мирополя.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 грудня 1962 року в ході Хрущовської адмінреформи було об’єднано в складі Дзержинського району Любарський район та частини Чуднівського і Баранівського районів. В цей період утворювалися територіальні органи управління та партійні органи за виробничим принципом.

Врешті 4 січня 1965 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було утворено Дзержинський район в межах його сучасної території.

З того часу зміни в устрої району були лише внутрішні, йдеться про утворення в  1979 р. Гордіївської та Колодяжненської та в 1991 році –  Ольшанської, Хижинецької і Булдичівської сільських рад.

Адміністративно-територіальний устрій в радянський період у багатьох випадках нагадував повний хаос і не сприяв сталому розвитку громад. Так, на прикладі Биківської селищної ради можна показати, в якому постійному русі перебувало селище. Протягом ХХ століття Биківка 10 (!) разів змінювала своє підпорядкування. В 1923-1925 рр. селище відносилось до Чуднівського району, в 1925-1926 рр. – до Довбиського, в 1926-1935 рр.–  до Мархлевського польського національного району, в 1935 р.– до Баранівського, в 1935-1939 рр.– до Щорського, 1939-1957 рр.– до Довбиського, 1957-1962 рр.– до Дзержинського, 1962-1965 рр.– до Новоград Волинського і, нарешті, з 1965 р. поданий час перебуває в складі Романівського (до 2003 р. Дзержинського району).

90-річчя – досить поважна дата, тим паче, що Романівський район, один з небагатьох, який протягом свого існування не ліквідовувався, а лише дещо змінювався. Хоча це абсолютно не додає оптимізму. З району «по тихому» «вивели, вивезли, винесли» значну кількість установ, організацій і спостерігається тенденція до продовження цього явища. Сусідні райцентри, навіть з меншою кількістю населення, стали містами, з усіма, що витікають із цього наслідками та цілком законними претензіями. Романів та й район, не дивлячись на досить часту зміну керівників, очевидних претензій не заявляє. Отже, 90-річний ювілей може бути останнім. Жаль…

Олександр КОНДРАТЮК,

краєзнавець