Вибрати За

Голодомор 1932-1933 рр. на Романівщині: покарання голодом за невиконання планів, цинізм влади й доведення до відчаю та людоїдства

 Страшна біда, яка накрила Україну, особливо страшно вдарила по Романівщині, довівши людей до відчаю, крайнощів. Адже саме Романівщина та сусідній Мархлевський польський національний район (майже половина сіл сучасного Романівського району входили до нього) займали останні місця в Україні за темпами колективізації. А як покарання за непокору і небажання вступати до колгоспу – голодна смерть.

Опухання, голодна смерть, людоїдство, трупоїдство – страшні слова, за якими стоїть гірка правда. Безіменні могили по всій Романівщині – німі свідки тієї трагедії, яку пережили наші батьки. Наслідки голодомору – це тема окремого масштабного дослідження. На жаль, наслідки цієї справжньої біди оцінюються фрагментарно, невідомі імена тих, хто згинув безславно в мирний час під фанфари та бравадні марші будівників комунізму. Лише одинокі пам’ятники в Романові, Старочуднівській Гуті та  Лісній Рудні нагадують про ті страшні часи.

Кількість жертв у районі оцінюється щонайменше в 12 тисяч людських життів, в основному сільських жителів. Населення Романова виживало частково за рахунок пайків та гарячих обів, які видавалися на склозаводі та в колгоспах. Найсильніше ж голод вдарив по сільським околицям, в людей вилучали залишки сільгосппродукції. За розповідями це Борщівка, Мар’янівка, хутір Сущевичі. Навіть секретар райкому компартії Ренчинський доповідає керівництву, про те, що голод примушує селян вступати до комун. Підсилив біду неврожай. Романів, як такий, що не виконав план з хлібозаготівлі, був знятий з усіх видів постачання.

З інформації секретаря Дзержинського РПК Вінницькому обкому КП/Б/У про продовольчі труднощі в районі,  видно весь цинізм влади та боязнь керівництва показати реальний стан справ.. Дослівно, від 24/Ш-1933 р.:

«За неповними відомостями з 27 сільрад району, по 12 сільрадах лісової частини району є випадки, як серед одноосібників, так і колгоспників, гострого недоїдання, опухання та вимирання на ґрунті цього … Всього виявлено по цих сільрадах до 200 господарств, в яких з причини голоду і інших хвороб вмерло біля 50 душ. Найбільша небезпека в цьому для сіл, що не виконали планів хлібозаготівель, як: Романів – виявлено 30 господарств, що недоїдають, Годиха – 43 господарствава, що недоїдають, Станіславівка – 40 господарств, Ясногород – 15, в решті сіл виявлено від 30 до 10 випадків. Основна частина тих, що недоїдають – одноосібники-бідняки і середняки, які мають багато їдців – до 12 на своєму утриманні, які розбазарили коні, корови, не працювали як слід влітку над обробкою землі, а значна частина і зовсім не сіяла ярі культури, не бажаючи обробляти надані їм після відводу колгоспу землі в других  межах … Серед недоїдаючих багато вдів і господарств, що мають великі сім’ї, хоч працювали добре, заробленого хліба не вистачає. На ґрунті недоїдання в районі поширились крадіжки корів, свиней, хліба, картоплі в одноосібників, колгоспників і навіть в колгоспах».

Частина людей, особливо німецької національності рятувалися за рахунок так званої «допомоги гітлерівської», допомоги, яку через Червоний Хрест надавала Німеччина голодуючим німцям в Україні. Випадки голодних смертей, опухання стали типовими для всіх населених пунктів району, а в 1933 р. все частіше фіксуються випадки трупоїдства і навіть людоїдства, що підтверджує те, що влада поставила своїх громадян за межами всього людського.

Неймовірний за жахом випадок обійшов фактично всі видання присвячені голодомору. З доповідної записки секретаря Мархлевського РПК Київському обкому КП/б/У про випадок людоїдства в с. Дранецькі Хатки (нині Червоні хатки), від 24/V -1933 р.:

«Випадок людоїдства відбувся в хуторі Бабинському в сім’ї Добровольської Марцеліни. Хутір розташований в лісі в 5 кілометрах від сільради. В ньому лише кілька хат. Добровольська Марцеліна – одноосібниця, хазяйство 4,90 га землі… Чоловік Марцеліни виїхав в лютому у Шепетівський район, працював там в якомусь радгоспі, в березні помер. Добровольська лишилась з 2 дітьми. 13 травня Добровольська зарізала сина – Добровольського Вікентія, і з дочкою Юзефою з’їла його, до 19 травня зарізала дочку, але цього разу злочин було розкрито уповноваженим сільради по хут. Бабинському гр. Добровольським (рідний брат чоловіка Добровольської М.). Тіло дочки Юзефи вилучене в копченому вигляді, Добровольська М. заарештована…»

Рядки з документу, що не потребують коментарів.

Подібні випадки траплялися у Товщі, Генріхівці (село нині зникло), Дреницькі Хатки (Червоні Хатки), Людвиківці (Залужне), Биківці, Голубині, Романові.

За даними переписів, населення району за 2 роки голоду скоротилося з 47,1 тис. чоловік до 35,5 тис.. Така ціна утворення колгоспів. Таке нагадування тим, хто і сьогодні дістає червоні комуністичні знамена, знамена які несли смерть…

Історик-краєзнавець
Олександр Кондратюк