5 червня відбулася 28 сесія Романівської районної ради 6 скликання.
Першим питанням, яке розглядати депутати, стало питання адміністративно-територіальної реформи. Голова Романівської РДА О.Г. Капінус доповів про процес підготовки до здійснення реформи, про зроблені відповідні кроки.
Після його виступу за трибуною до присутніх звернувся депутат О.П. Кондратюк, який розповів про досвід Польщі під час подібного реформування та від імені депутатів районної ради висунув пропозицію об’єднати Чуднівський, Романівський та Любарський райони, утворивши самостійний район, який буде рівнозначний запланованим чотирьом іншим.
Доповідь О.П. Кондратюка публікуємо дослівно:

“Наприкінці травня цього року мені випала можливість в складі офіційної делегації представників органів місцевого самоврядування району побувати в Кольбушовському повіті Республіки Польща, з яким Романівський район з 2001 р. пов’язують партнерські стосунки. Поїздка була організована та проведена за сприяння настоятеля римо-католицького храму св.Станіслава в Романові, декана Романівського деканату ксьондза Ришарда Дзюби. Щоб зняти питання шукачів негативу, відразу повідомлю, що поїздка фінансувалася виключно власними коштами учасників делегації, і жодна копійка бюджетних коштів на неї не витрачена. Метою поїздки було вивчення польського досвіду проведення адміністративно-територіальної реформи та добровільного об’єднання громад, з огляду на початок аналогічних процесів на теренах України.

         Нашу делегацію, незважаючи на гарячий час президентської виборчої кампанії в Польщі, тепло приймали староста Кольбушовського повіту, давній друг Романівщини Юзеф Кардиш, віце-староста Войтек Цибуля, голова повітової ради Мечислав Бурек, посол (депутат) Сейму Збігнєв Хмельовець та інші особи.

         Роботу делегація розпочала з вивчення адміністративно-територіального устрою Польщі та повіту, системи роботи органів державної влади та місцевого самоврядування зокрема. Після детального ознайомлення з діяльністю староства Кольбушовського відбулася, мабуть, найцікавіша зустріч з вуйтом  (керівником) гміни (об’єднання 6 сіл) Майдан Кролевський Єжи Вільком. Гміна є базовою територіальною громадою, а обраний населенням гміни вуйт – її керівником. Члени делегації були щиро вражені роботою закладів культури, медицини, освіти, добровільних(!) пожежних частин, системою роботи комунальних установ та закладів.

Розповідати про діяльність органів влади, особливо низових можна довго, але буде мало місця в газеті. Головний принцип цієї роботи – ефективність, наближення до людей, відкритість та гласність.

З огляду на проблеми реформування адміністративного устрою в Україні  хочеться наголосити на тому, що 38-ми мільйонна Польща розділена на 16 воєводств (областей), 308 повітів (районів) та 2489 гмін (базових громад). І на запевнення  керівників рівня гміни та повіту, а також депутата парламенту така система є ефективною та вдалою. Саме реформування проводилось в 1998-2008 роках, і основна реформа базового рівня тривала 8(!) років. Наголошую на цьому, що аж ніяк не кавалерійським наскоком. При об’єднанні сіл в базову громаду (гміну) основний наголос робився на культурній, релігійній, історичній спільності громади, географічному розміщенні, доступності для звичайного жителя, а вже після того враховувався фінансовий аспект.

На Україні ж, яка задекларувала застосування європейського, в тому числі і польського досвіду, за наявності населення понад 45 млн чоловік та вдвічі більшій території, ніж у Польщі, пропонують лишити з 490 районів лише 150.  Вже сама кількість 150 районів наводить на думку про певну арифметичність ідеологів реформи.

Польські колеги наголошували постійно на тому, що реформу в Україні проводять польські невдахи-реформатори, котрим не вдалося зламати опір громад в Польщі та створити адміністративні мегаутворення, якими легко управляти зверху, і де нівелюється самоврядування.

Беручи до уваги об’єднання громад в Польщі, можу впевнено сказати, що ми в черговий раз намагаємось винайти велосипед, замість того, щоб користуватися вже винайденим.

На Україні в черговий раз під виглядом начебто «добровільного» об’єднання громад (як в пісні: «вчера опять от имени народа, в стране подорожала колбаса») провадиться чергове підкилимне, без участі громад, громадських організацій, депутатів реформування, наслідки якого можуть бути дуже сумними. Мені, як людині, яка дещо вивчала історію, нинішнє реформування нагадує зселення хуторів 1936 року (символічно – ми напередодні 80-річчя цієї дати), коли примусово, рішенням партійного керівництва було ліквідовано хутірський уклад України, а разом з ним і розпочато винищення українського села, адже всіх, хто протягом 2-3 діб не переніс свої хутори в села (частина з них уже зникла) були репресовані, депортовані, засуджені.

Офіційний сайт Романівської райдержадміністрації подає проект перспективного плану формування об’єднаних територіальних громад, який складається з 3-х аркушів паперу, з яких один є титульним аркушем. Паспорти об’єднаних громад подають дані про населення теперішніх сільрад та відстань до райцентру, а також про наявність адмінприміщень.

Яка доступність до адміністративних послуг базового рівня буде в жителя с.Жовтий Брід, якому до центра новоутвореної і ще не названої базової одиниці (Романова) буде їхати 35 км (!) по «вбитих» дорогах. Хто проводив опитування мешканців цього та інших сіл, хто врахував їхні інтереси? Кому, приміром, потрібні нереальні плани приєднання до Романівської громади Ягодинки, Годихи?

Хто із столичних ідеологів реформи запитав нас, чи зручно, розумно і доцільно нам входити до Бердичівського повіту? Хто при цьому враховував історичні, релігійні, ментальні цінності? Хто запитав підприємців, які на собі несуть всі проблеми цього району, чи зручно їм буде спілкуватися з фіскальними органами Бердичівського та й навіть Житомирського повіту? Слід віддати належне, районна адміністрація висловила свою незгоду з цим.

Що буде з селом, відстань від якого до центру повіту буде складати інколи понад 100 км? За яким принципом фінансуватиметься це село?

Керівники Кольбушовського повіту неодноразово наголошували, що утворення мегаоб’єднань, на зразок надвеликих базових громад та повітів за проектом перспективного плану приведе до некерованості та соціальної нерівності.  Саме незгода та готовність до протесту стали причиною утворення Кольбушовського повіту та гмін (базових громад) в сучасному вигляді.

Можливо нам необхідно згадати і історичний поділ району на гміни а потім і волості (до 1923 р.), коли існували Миропільська, Гордіївська, Печанівська, Камінська, Романівська, Биківська гміни.

Можливо слід згадати 50-ті роки ХХ ст., коли Романівський район поєднував сучасний Романівський, Любарський та частину Чуднівського району.

Думаю, не потрібно знову наступати на граблі, а разом активістами, депутатами сільських, селищних, районної ради заявити свою позицію.

Не впевнений, що ця публікація вплине на процес, але впевнений, що якщо ми, як поляки, не проявимо патріотизму на місцевому рівні, якщо і далі мовчатимо, то доля відведе нам місце на забутій богом та людьми околиці якого- небудь чи то Бердичівського чи то Житомирського повіту.”

По завершенні виступу О.П. Кондратюк запропонував прийняти таке рішення: 1. Зібрати на спільне засідання депутатів усіх рівнів від сільських до народного депутата Верховної Ради для обговорення питання територіального об’єднання; 2 Провести спільне засідання районних рад Романівщини, Любарщини та Чуднівщини; 3. Адресувати звернення до керівництва країни та області стосовно добровільного об’єднання громадян.
Депутати проголосували за дане рішення одноголосно, зал зустрів таке рішення оплесками.